Российская пропаганда окончательно превратилась в советскую
"И – боже вас сохрани – не читайте до обеда советских газет".
Михаил Булгаков. "Собачье сердце".
Гляжу я и глазам своим не верю. Слушаю, и уши отказываются воспринимать, вянут. Мне-то казалось, что времена откровенной советской пропаганды канули в Лету. Ан нет, жив еще курилка! И можно без зазрения совести на черное говорить белое и выворачивать наизнанку не только грязное белье, но и ризу папы римского...
Что вы видите перед собой? – Портрет Владимира Путина. – Вы уверены? – На сто процентов. – А приглядитесь хорошенько. Разве он такой уж маленький? Он же почти в два метра ростом. На фото пропорции смещены. – Пожалуй. - И на голове у него не жидкая поросль, а волосы погуще. Приглядитесь внимательнее... Вы будете упираться, что-то поначалу отвергая, что-то неохотно принимая, но после получаса деликатной обработки уверитесь, что вместо карлика Путина с портрета на вас глядит гигант Янукович...
Да быть такого не может! Мы же не идиоты какие-то... Не идиоты, но может, ой как может. При достаточной сноровке в желаемом можно убедить не только отдельного человека, но и целые народы. В истории примеров навалом.
Российская пропаганда (боже! предполагал ли я, что доживу, когда этот термин вновь приобретет свою пронзительную остроту и актуальность?) готовилась к войне (что ж, давайте не обольщаться и называть вещи своими именами) в Украине основательно. Уже с появления Майдана телеканалы заняли "правильную" позицию и принялись гатить почем зря: горстка бандеровцев, а значит, фашистов захватила главную площадь Киева, и началось светопреставление. С иллюстративным материалом проблем не возникало: кто-то кого-то бьет, а уж потом все взрывается, бабахает, и объяснить, что творится на самом деле, ведущим, которым профессионалы сочиняли соответствующие тексты, не составляло труда. Была подключена тяжелая артиллерия – такие асы, как Дмитрий Киселев, Владимир Соловьев, Петр Толстой, даже цивилизованный Александр Гордон – и понеслось-поехало.
Ребят, порой, ловили на горячем, обнаруживали подстановку кадров, но какое это имеет значение? В эти бурные дни кто станет обращать внимание на мелочи! Машина прет, как танк, и нет времени обращать внимание, куда она прет. Можно и Севастополь назвать востоком страны, и горстку людей на площади наречь толпой, а толпу представить, как хлипкое сборище. А дальше – больше и проще. Все можно выворачивать наизнанку, меняя плюс на минус: украинцы рванули в военкоматы – значит, сообщим о прямо противоположном, разве сложно снять дверь с табличкой, рядом с которой никто не стоит? Когда существует напор, можно уже нести любую полову без зазрения совести. С этим понятием уже давно разобрались и в политике, и в сфере массовой информации. Где надо делаются купюры, и даже гневную речь Обамы можно представить в виде милого замечания: а как тебе спалось, Володя?
Помните фильм Барри Левинсона "Хвост виляет собакой"? В котором Роберт Де Ниро и Дастин Хоффман затевают войну в Албании. Конечно же, в реальности это очень сложно, поскольку в Штатах нет государственных средств массовой информации. А России-то сам бог велел! Там-то все телеканалы работают по взмаху кремлевской дирижерской палочки. Остался, правда, "Дождь", но скоро и того не будет – скандал с опросом по поводу блокады Ленинграда был заверчен весьма вовремя, как по команде. А почему, собственно, "как"...
Есть, конечно, еще интернет. Это солидная компания российских пользователей – грубо, более 50 млн. Но даже в Сети видно, насколько массивно россияне прозомбированы другими СМИ. К тому же, 1 февраля уже вступил закон, дающий Генпрокуратуре право блокировать любые сайты, призывающие к массовым беспорядкам и другие "экстремистские материалы". И этот закон уже действует...
Среди тех, кто попался на кремлевский крючок, есть замечательные люди. Фамилий называть не стану – больно. Лучше упомяну тех, кто не клюнул. Это и Андрей Макаревич, написавший эссе "Про мерзость", в котором признает, что российская власть в очередной раз обосралась на весь мир, но ей все же "удалось зазомбировать большое количество идиотов и просто неучей с нестабильной психикой". К сожалению, не только таковых...
Это и писатель Виктор Пелевин, и режиссер Владимир Мирзоев, которые внимательно следят, что происходит в Украине, и дотошно анализируют, как реагирует на это Москва, и музыканты Юрий Шевчук и Борис Гребенщиков. Это и еще один писатель - Михаил Веллер, который в эфире программы "Политика" открытым текстом обвинил российское руководство в поддержке воровской банды Януковича и удивил Толстого, что сувереном и источником права является народ, а не государственный аппарат.
И разумеется, Виктор Шендерович – от него иного и ожидать нельзя было. А вот, что написал по поводу происходящего поэт Игорь Иртеньев, уже преданный остракизму за инакомыслие.
России верные блины –
Друзья, соседи, домочадцы,
Я пью за проводы весны,
Что не успела и начаться,
За вольности остатний вздох,
За славу русского солдата,
За то, что все и вся вам пох,
И с краю ваша, нах, палата.
За то еще до дна я пью,
Чтоб в вашей гребаной палате
Всю жизнь вам провести свою,
Забившись рылом под полати.
Еще одна цитата - из Льва Рубинштейна, замечательного поэта и публициста. Он обратился к украинским друзьям, когда молчать стало невозможно: "Придется, наверное, сказать довольно жалкие слова: постарайтесь простить нас. Нас, то есть тех, увы, малочисленных вменяемых россиян, которые не отравлены ядовитыми имперскими газами. Это не те газы, которыми ведает Газпром. Эти газы залегают, к сожалению, гораздо глубже.
Постарайтесь простить нас за то, что у нас не хватило ни сил, ни воли для того, чтобы остановить наших безумцев, готовых покрыть нашу страну, мою страну таким немыслимым позором, смывать который придется усилиями нескольких поколений.
Постарайтесь простить нас. А даже если и не получится, ничего не поделаешь: я знаю, что ваше презрение мы заслужили".
К этому и добавить нечего... Разве что вспомнить, почему собака виляет хвостом. Потому что она умнее хвоста. Если бы хвост был умнее, он бы вилял собакой...
www.obozrevatel.com
Ситуація навколо арешту Тимура Тумгоєва потребує дискусії. І ми готові її розпочати.
Примітка редакції. Розуміючи неоднозначність ситуації довкола арешту Тумгоєва, редакція готова надати площу для контрпублікації тим, хто хоче і може заперечити аргументи автора.
Скандал із Тимуром Тумгоєвим, якого українські правоохоронці 12 вересня видали своїм ворогам із ФСБ РФ, став черговим буревієм у інформаційному просторі, що поглибив розкол в українському суспільстві та похитнув позиції чинної влади. Останніми днями більшість ЗМІ детально виклали хронологію подій й історію поневірянь 32-річного інгуша Тимура Тумгоєва, процитували всіх зацікавлених і просто причетних осіб (деякі приправили це власними висновками, подекуди вкрай конспірологічними). Тож я не буду дублювати їхню роботу і красти час у себе і читача, а вивчу те, що залишилось поза увагою.
Забігаючи наперед, зазначу, що я не шукав відповіді на питання, справедливо чи ні видано Тумгоєва росіянам, чи причетний він до терористів з ІДІЛ, чи можна когось екстрадувати в Росію, чи не можна нікого і т.д. Я не приміряв на себе роль одночасно слідчого, прокурора і судді, що полюбляють робити окремі мої колеги-розслідувачі. Я просто дослідив в інформаційному просторі історію Тимура Тумгоєва і спробував заповнити в ній «білі плями», уникаючи використання тверджень і заяв, що йдуть від представників влади.
Зробити це було водночас і складно, і легко. Складно, бо інформації про Тумгоєва насправді вкрай мало. Але інформаційного шумовиння – заяв, коментарів тощо – більш ніж удосталь, і в цих ось недомовках, пересмикуваннях фактами і в відвертій брехні ховається щось більше, ніж сумна історія молодого хлопця, що потрапив одночасно у жовна української правоохоронної системи, російського репресивного апарату і міжнародної боротьби з ісламським тероризмом.
Як відомо з його власних і слів адвокатів, Тимур Хусенович Тумгоєв народився в лютому 1987 року в Північній Осетії. Власне, більше майже нічого про російський період його життя невідомо.
Під час акції протесту під стінами Генпрокуратури 17 вересня пролунало твердження, що Тимур Тумгоєв бився проти росіян і колаборантів під час Другої Чеченської війни і буцімто через це став особистим ворогом ставленика Путіна Рамзана Кадирова. Якщо вірити інтернет-виданню «Главком», цієї ж версії дотримуються правозахисники, що стали на бік молодого чоловіка. Те, що Тумгоєв – особистий ворог очільника Чечні, неодноразово заявляв Андрій Гергерт (псевдо – Червень), командир «Української добровольчої армії», який також стверджує, що Тимур брав участь в АТО.
Однак іще минулого року адвокати Тимура Тумгоєва озвучували іншу версію причин гонінь із боку російської влади. «Наш підзахисний не належить до будь-якої організації політичної або подібної, він просто є мусульманином-салафітом у себе на Північному Кавказі. Він регулярно відвідує мечеті, що відповідає його переконанням. Він простий робітник, ніде не був пов'язаний з опозиційними рухами, але, на жаль, в даному регіоні є випадки, коли людей, які активно сповідують іслам, піддають переслідуванням», – заявила юрист Харківської правозахисної групи Олена Ащенко.
Версія, згідно з якою Тимур Тумгоєв зазнав у Росії переслідувань через свою участь у Другій Чеченській війні та/або конфлікт із чеченським очільником Рамзаном Кадировим, виглядає вкрай сумнівною. Цей збройний конфлікт почався 1999-го, коли Тимуру було 13 років, його активна фаза завершилася вже наступного року. Прихильники цієї версії апелюють до того, що режим контртерористичної операції в Чечні тривав аж до 2009-го (тоді Тумгоєву виповнилося 22 роки), тож Тимур цілком міг у юні роки взяти участь в акціях чеченського підпілля. Якщо це правда і саме за це Тимура Тумгоєва переслідувала російська влада, у неї було вдосталь часу, аби репресувати чоловіка, не давши йому втекти за кордон. Не кажучи вже про те, що особисті вороги Рамзана Кадирова, тим паче, на території російського Кавказу, довго не живуть.
Озвучене юристом ХПГ Оленою Ащенко більше скидається на правду. Останніми роками в країні-агресорі відбуваються узаконені гоніння на «не такі» конфесії, незалежно до яких релігій вони належать. Із Росії доводиться тікати Свідкам Ієгови, в незаконно анексованому Криму мусульман звинувачують у екстремізмі й ув’язнюють лише за підозрою у причетності до руху «Хізб ут-Тахрір». Також під шаленим тиском перебувають мусульмани-салафіти, до яких належить Тимур Тумгоєв. Проте тут є одне «але», і воно додає неприємні відтінки в усю картину.
Салафізм – це ультраортодоксальний фундаменталістських рух у ісламі. І саме з нього, згідно з результатами дослідження New York Times, бере початок ІДІЛ, у причетності до якого ФСБ звинувачує Тумгоєва. Салафіти тримають у напрузі спецслужби країн ЄС – переважна більшість європейських мусульман, що поїхали на Близький Схід, воювати на боці «Ісламської держави», грубо кажучи, були завербовані в місцевих салафітських мечетях. У Німеччині салафіти регулярно стають учасниками інцидентів екстремістського чи терористичного характеру. Тут вони є об’єктом прискіпливої уваги Федерального відомства з охорони Конституції. Уряд Австрії взагалі висилає з країни салафітських проповідників і закриває їхні мечеті.
Утім, належність Тимура Тумгоєва до салафізму (певні переконання якого, між іншим, суперечать українським законам, як-от заперечення рівноправ’я чоловіків і жінок), ще не доводить, що він хоч якось причетний до ІДІЛ. Хочу це підкреслити.
Наскільки відомо зі слів Тимура і його адвокатів, 2014 року Тумгоєв через Грузію потрапив до Туреччини. Там він завів сім’ю – одружився з місцевою дівчиною. Два роки нікуди не виїздив, працював, заробляв для родини гроші. Все.
Зауважимо, що в Туреччині, збройні сили якої, до речі, зробили чималий внесок у розгром ІДІЛ у Сирії, досить велика і сильна салафітська громада, яка не конфліктує з владою. Просто зайшовши до мечеті одновірців, Тимур Тумгоєв міг одержати будь-яку допомогу, наприклад, в отриманні громадянства чи просто притулку. Адже чимало вихідців із Північного Кавказу, у яких виникли проблеми з російською владою (як дисиденти, так і просто кримінальники), одержали паспорт із півмісяцем і зіркою.
Однак Тумгоєв, полишивши дружину, летить до України. Навіщо?
У червні 2016 року Тимур Тумгоєв вийшов із літака в аеропорту Харкова. Під час проходження прикордонного контролю на нього спрацювала база Інтерполу. Тумгоєва затримала СБУ. Про подальші пригоди молодого інгуша на наших теренах писано-переписано. Я ж зверну увагу на деталі, що загубилися в інформаційному шумовинні.
Командир батальйону імені Шейха Мансура Муслім Чеберлоєвський, він же Емір Муслім, під проводом якого Тумгоєв буцімто воював на Донбасі, після екстрадиції інгуша в Росію розповідав журналістам, що Тимур від початку їхав в Україну на війну із країною-агресором. Заяві Чеберлоєвського суперечать слова одного із захисників Тумгоєва – юриста Харківської правозахисної групи Олени Ащенко. Рік тому в коментарі порталу On Kavkaz вона сказала, що вирушити в Україну Тимура змусили посилення міграційного режиму в Туреччині і завершення дії його російського паспорта. А 8 травня минулого року організатори акції на захист Тумгоєва заявили, що їхній підзахисний прибув до України транзитом, і якщо автори заяви і я однаково розуміємо термін «транзит», затримуватись у нас хлопець, судячи з їхніх слів, не збирався.
Аби уникнути звинувачень у необ’єктивності, я утримаюсь від висновків щодо того, що означають такі «розбіжності у свідченнях». Бо далі мої спостереження виводять на геть крихку кригу.
17 вересня, коли пристрасті навколо екстрадиції Тумгоєва досягли піка, націоналісти штурхалися під Генпрокуратурою з нацгвардійцями, а генпрокурор виправдовувався на терміново скликаному брифінгу, я випадково наштовхнувся на статтю в американському виданні The Daily Beast. Вона була написана восени 2015-го, за рік до прибуття Тимура Тумгоєва в Україну. Стаття називається «Chechen Jihadis Leave Syria, Join the Fight in Ukraine» («Чеченські джихадисти полишають Сирію, приєднуючись до боїв в Україні»). Мова в ній іде, серед іншого, про бойовиків «Ісламської держави», що нібито їдуть до нас воювати на нашому боці.
Під час її обговорення в Facebook деякі мої співрозмовники (та і я сам) звернули увагу на певні неточності в тексті, через які дехто ледь не проголосив усю статтю фейком і продуктом російської пропаганди. По-перше, автор пише про злиття «Правого сектора» зі Службою безпеки України. По-друге, автор згадує про трьох убитих та 150 поранених поліцейських, «під час теракту, скоєного ʺПравим секторомʺ». Утім, 2015 року, дійсно, вели мову (принаймні, у ЗМІ і соцмережах) про можливий перехід бойових загонів «ПС» під крило СБУ. А 31 серпня 2015 року під стінами Верховної Ради двоє націоналістів улаштували теракт, унаслідок якого загинуло четверо нацгвардійців і ще 157 людей було поранено (щоправда, терористи не належали до «Правого сектору»). Тобто згадані в статті події реальні, але автор дещо довільно обійшовся з фактами. Російське ім’я і прізвище автора спочатку також наводить на підозри щодо його об’єктивності, але я особисто не думаю, що Анна Нємцова працює на Кремль.
То що ж у тій статті так «чіпляє»? Автор цитує Еміра Мусліма, тобто Мусліма Чеберлоєвського, лідера батальйону імені Шейха Мансура, в якому буцімто воював Тимур Тумгоєв. Це саме той Чеберлоєвський, який через три роки заперечуватиме зв’язок його бійців з «Ісламською державою». Тоді, 2015-го, він відкрито розповідав, що дехто з його побратимів пройшов вишкіл в ІДІЛ, навіть познайомив Анну Нємцову з одним із них. І висловив жаль із приводу того, що українська влада більше не впускає таких персонажів у країну.
Тож «Ісламська держава» в Україні – не вигадка кремлівських пропагандистів. Це реальність, якою користується ворог у своїй гібридній війні. Бойовики ІДІЛ не просто використовують Україну як транзитну територію; крізь інформаційне шумовиння видно їхні наразі ще поодинокі спроби інтеграції в пасіонарні кола. Утім, лякає не це.
«ІДІЛ, терористи – (вони) краще, ніж наша влада», – сказав Анні Нємцовій один громадський діяч. Можливо, він так невдало пожартував. А якщо ні, і це не тільки його думка? Будемо сподіватись на милість Аллаха.
petrimazepa.com
П осмотрите на положение хвоста этой собаки. Что, по-вашему, она чувствует или собирается делать? В белом поле под каждой картинкой укажите номер ситуации из списка ниже, соответствующей каждому конкретному положению хвоста.
Список ситуаций:
Правильные ответы
Добавляйте себе по одному баллу за каждый правильный ответ. Сложите все полученные баллы. Кликните на надпись "Рисунок".
Хвост собаки — нечто вроде барометра, указывающего на ее эмоции и мотивации. Если собака не чувствует ничего особенного (она ждет, гуляет, отдыхает), ее хвост расслаблен, его положение нейтрально, он не поднят и не опущен, он гибок, и его колебания, если они есть, это только продолжение движений корпуса. Хвост также служит в качестве маятника для удержания равновесия корпуса.
Когда собака уверена в себе, она принимает важную позу: конечности напряжены, голова и хвост высоко подняты, как будто для того, чтобы казаться больше. Собака расценивает поднятый хвост сородича, исходя из трех значений:
Страх или боязнь могут вызвать у животного разную реакцию, в частности реакцию отступления. Все тело собаки съеживается, чтобы сделаться как можно меньше, словно собака хочет исчезнуть. Хвост следует за ее движениями и оказывается под животом. Таким образом, собака, хвоста которой мы не видим, потому что он поджат под живот, ощущает страх. Если вы собираетесь наказать свою собаку и видите, что ее хвост поджат под живот, знайте, что она вас боится и хочет показать свое подчинение. Немного ослабьте давление на животное, так как оно понимает, что вы злитесь, и уважает вас, как лидера.
Когда собака счастлива и радостна, она виляет хвостом — это очевидный знак хорошего настроения и ее добрых намерений. Кроме того, очень забавно ласково разговаривать с собакой, когда она делает вид, что спит: питомец может не поднимать головы, не открывать глаза, но если он вас слышит, то его хвост может начать двигаться!
Как мы понимаем, размер и форма хвоста влияют на качество общения. У английских бульдогов, например, хвост очень маленький и сильно закручен: когда они боятся, то не могут поджать его под живот; когда демонстрируют свое превосходство — не могут его поднять.
Так же собаки примитивной породы, такие как чау-чау или хаски, очень высоко поднимают свой хвост даже тогда, когда не чувствует ничего особенного.
Эти физические «недостатки» могут компенсироваться движениями тела. Чтобы собака лучше общалась, несмотря на свои морфологические «дефекты», важно, чтобы с самого раннего возраста она взаимодействовала с собаками разного типа. Таким образом животное научится дополнять свое общение языком тела (движениями конечностей, головы).
Во время поведенческих консультаций, случилось встречать собак, которые никогда не виляли хвостом, как если бы они совсем не выражали или не ощущали радости. В некоторых случаях владельцы сообщали, что их собака, казалось, не проявляет радость. Некоторые питомцы страдали от депрессии, другие от гипотериоза, гормональной болезни, которая может оказывать серьезное влияние на настроение. При должной заботе, собаки возвращают себе коммуникативные способности, в том числе начинают вилять хвостом снова или впервые в жизни.
Знаете ли вы?
Если ваша собака демонстрирует чрезмерную уверенность, когда она с вами, то идет как бы на «носочках», и ее хвост поднят. Надавите на хвост, чтобы опустить его: ваша собака повернется, опустит голову, прижмет уши и затем примет менее доминирующую и мягкую позу.
Рычание является признаком угрозы, а виляние хвостом указывает на дружеский и радостный настрой. Рычание и виляние хвостом — два взаимоисключающих действия. Как же это понимать? Собака угрожает? Или же ее рычание — это всего лишь выражение радостного возбуждения? Когда речь идет о хорошо знакомой собаке, то можно проанализировать ситуацию и понять, дружеские у нее намерения или нет.
Когда животное нам незнакомо, нужно с осторожностью довериться инстинкту, который призывает нас отнестись к собаке с недоверием: лучше ее игнорировать, особенно важно не смотреть ей в глаза и подождать, пока она не выразит свое отношение более явно. Легко представить недоумение собаки, которая оказывается лицом к лицу с соплеменником, поведение которого противоречит самому себе: страх и избегание или страх и агрессия.
Перейти к Тест 5 - позы собаки
malteze.net
18 декабря 2012, 09:01
Бути «хвостом» доводилось кожному з нас: згадати лише шкільні часи, коли примітивним «забалакуванням» ми змушували вчителів забути про контрольні роботи та відволіктись від заданої теми. Подібні маніпулятивні техніки ми, навіть не замислюючись, часто використовуємо в повсякденному житті. І коли все «провертається» вдало, самооцінка стрибає вверх на щабель, а в думках роїться фраза: «Яка ж я розумничка..!» Але всі ці маленькі «перемоги» — цілковите ніщо в порівнянні з поразкою в країні: волею-неволею наш народ зарекомендував себе тією собакою, якою вміло крутить хвіст влади…
Відомо, що англійська ідіома «To wag the dog» (крутити собакою) означає спеціальне відволікання уваги від більш важливих питань до менш важливих. Все геніальне просто: кидаєш камінчик і, поки всі обернулися на шурхіт в стороні, спокійнесенько робиш задумане. Так, на прикладі діяльності українських «вельмиповажних» високопосадовців ми спостерігаємо таку ситуацію.
По-перше, «мовний» законопроект. Ухваливши його (на початку липня цього року), Партія регіонів напередодні парламентських виборів притуплює увагу населення до більш значимих проблем: провал економічної реформи, зашкальний рівень корупції в державі, погіршення соціального стану і т.д. Натомість наштовхує громадян на «лінгвістичний» поділ.
По-друге, резонансна операція «Наклеп». Тяганина з цим законопроектом тривала майже два з половиною місяці: його то відкликали, то «удосконалювали»… «Спочатку наклеп, потім — натяк, тоді — закон про хід думок…» – журналістському обуренню не було меж! А цим часом:
1. На «мовному» питанні остаточно поставили крапку — ця тема поступово відійшла на другий план.
2. Формуються дільничні виборчі комісії, звісно, без особливої уваги преси.
І як наслідок, Президент постає перед народом у світлі справжнього демократа — він із самого початку був незадоволений законопроектом. До виборів менше місяця.
По-третє, вето на пропаганду геїв та лесбійок. На мою думку, цей законопроект — окозамилювальний процес першого ґатунку, адже поки всі обговорювали права секс-меншин, депутатики тишком-нишком ухвалили три значно загрозливіші закони: про електронні паспорти, про зміни в бюджеті 2012 та про дозвіл продавати сільськогосподарські землі іноземцям.
Зараз парламентські вибори позаду, і ми з нетерпінням чекаємо нових «брєдових» законопроектів, але тепер вже від нового уряду. Здається мені, що подібні витівки цих «кнопкодавів» навіть радують українське населення: бум фольклорної творчості, креативні фотожаби, але й шалене обурення, жага до протестів… в соціальних мережах!
Згадавши інтелектуальні здібності окремих членів парламенту, я не можу цей «хвіст» назвати розумнішим за собаку, але те, що він хитріший, не заперечую. Пунктиром говорячи про головне, влада мов би скеровує концентрацію суспільної уваги на другорядному. Що ж, залишається тільки сподіватись, що вірна собака незабаром покаже свій оскал.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
blogs.korrespondent.net
Почну з невеликого передмови.
Коли я в перший раз подивилася цей фільм, я вчилася в п'ятому класі, і відверто нічого не зрозуміла, а відповідно, мені він не сподобався. Дивитися мене, я б сказала, змусили - мій рідний батько, абсолютно переконаний, що я доросла дівчинка і все розумію, в цілях загального розвитку показував мені й не таке. Але деякі, іноді набагато більш складні фільми, я інтуїтивно розуміла, а "Хвіст виляє собакою" - немає. Мабуть, для того, щоб його оцінити потрібен хоч якийсь життєвий досвід. А що я знала тоді? Що у фільмі показана ситуація, дуже схожа на ту, яка сталася в той момент з американським президентом Біллом Клінтоном, якого оголосили серйозний і дорослий байкот за те, що він залишив якесь пляма на сукні якийсь Моніки. Пфф, подумаєш! Байкоты у нас, у п'ятому класі, по два рази на день оголошують! І за більш серйозні вчинки, а не через таку дурницю, подумаєш якесь пляма. У нас он Катька теж одного разу в їдальні сама чимось облилася, а потім сказала, що це хтось з однокласників спеціально кави на неї вилив... тобто, ви розумієте, так? Дитина з такими міркуваннями та досвідом в принципі нічого зрозуміти і не міг. Я не кажу вже про те, що всі політичні аналогією і історія про те, як нерозумно і в той же час вміло обманюють нас ЗМІ, пройшли повз мене.
Тому довгий час, знаходячи згадки про цей фільм, я згадувала тільки, що "в дитинстві дивилася, але мені не сподобалося". А недавно ось чому знову зупинилася і вирішила переглянути...
Що я можу сказати? Фільм не втратив ні грама своєї актуальності, а може бути, у світлі поточних подій, виглядає ще більш своєчасним і сучасним. Потрібно відволікти увагу від реальної проблеми - вуаля, МИ РОБИМО НОВИНИ! Режисер, оператор, актори, освітлювачі, звук, хлопавка... Почали! Дубль перший! Ми придумаємо неіснуючу війну або створимо збірний образ несуществуещего ворога. Ми створимо і самі знищимо героїв. Ми будемо виляти. Виляти собакою, народом, громадською думкою, та хоча б ось цієї тітонькою або цим чоловіком, - будь-яким, хто зараз прикутий до мерцающему екрану телевізора.
Не буду переказувати сюжет, дивіться - і самі все побачите. Буде пізнавано, буде гостро, буде талановито і смішно. А головне, "Хвіст виляє собакою" - відмінне протиотруту від нав'язаних думок і сліпої віри в те, що показують по ТБ і про що пишуть у пресі. Тепер буду рекомендувати цей фільм абсолютно всім. Ну, крім хіба що, п'ятикласниць, які зайняті власними байкотами, плямами від чорнила і іншими дуже важливими дитячими проблемами.
А наостанок я... процитую виконавця однієї з головних ролей, Дастіна Хоффмана. Перед виходом фільму на широкий екран, Білл Клінтон особисто запитав у нього, про що буде кіно. «Ну, я просто почав танцювати чечітку. Я не пам'ятаю, що я говорив». - згадував потім Дастін Хоффман.
xn--b1accz8b1g.xn--j1amh
Відео Ідентифікатор : 1 Формат : AVC Формат/Відомості : Advanced Video Codec Профіль формату : [email protected] Налаштування формату, CABAC : Так Налаштування формату, ReFrames : 8 кадр(-и,-ів) Ідентифікатор кодеку : V_MPEG4/ISO/AVC Тривалість : 1 год. Бітрейт : 6 066 Кбіт/сек Ширина кадру : 1 280 пікс. Висота кадру : 720 пікс. Співвідношення сторін екрану : 16:9 Режим частоти кадрів : Постійний Частота кадрів : 23.976 (24000/1001) кадр/сек Простір кольору : YUV Субдискретизація хроматичності : 4:2:0 Бітова глибина : 8 біт Тип сканування : Прогресивний Біт/(Пікселі*Кадри) : 0.275 Розмір потоку : 4.11 ГіБ (88%) Заголовок : Wag the Dog (1997) 720p (2xUkr,Eng) [Hurtom] Бібліотека кодування : core 49 svn-551M Налаштування бібліот. кодування : cabac=1 / ref=5 / deblock=1:-2:-2 / analyse=0x3:0x133 / me=umh / subme=6 / b
toloka.to
Российский электорат легче поддается манипуляциям политтехнологов, чем украинские избиратели.
Об этом в прямом эфире "Обозревателя" заявила председатель оргкомитета XIV Международного PR-Фестиваля Елена Деревянко.
По ее словам, исторически так сложилось, что народ Украины больше тяготеет к индивидуализму, и его сложнее обмануть, чем россиян.
"У стран абсолютно разные базовые принципы, разные погодные условия. Чем суровее климат, тем люди более склонны к сотрудничеству. В Украине – индивидуализм и индивидуальное сознание. В России – коллективизм и коллективное сознание. Индивидуалист тяготеет к демократии, его сложнее уговорить или обмануть. Но индивидуализм имеет и свои издержки: ему трудно услышать чужое мнение, он надеется только на себя, поэтому не получает пользы от других", - заявила Деревянко.
Как она подчеркнула, политтехнологи, зная эти особенности, подбирают свои инструменты для манипуляции массами.
"Украинцев обмануть сложно, но они сами рады обманываться, поэтому популизм очень хорошо действует на них. В России немного другое: там привыкли ходить строем. А такими людьми легко управлять, чтобы они ходили по нужному вектору. На них действует прямое административное давление", - отметила эксперт.
Также Деревянко объяснила, почему в России не устраивают революций, хотя далеко не все довольны своим уровнем жизни.
"Хотим мы этого или нет, но традиции российской государственности – намного крепче. Мы имели государственность сильную очень давно, временами у нас появлялась слабая. Если для россиян власть достаточно сакральна, то для украинцев это под большим вопросом. Когда мы посчитаем наши последние революции и последние скандалы, то будет четко понятна общая картина. Поэтому наши избирательные технологии сложнее, искушеннее", - подытожила она.
Как сообщал "Обозреватель", профессор Вадим Васютинский заявил ранее, что управлять сознанием масс практически невозможно, ведь человека нельзя заставить поверить во что-то, вопреки его согласию.
www.obozrevatel.com
Pragueratter | Все права защищены © 2018 | Карта сайта
