Далматин. Порода собак далматинец википедия

Далматин — Вікіпедія

Далмати́н (англ. Dalmatian) — універсальна собака-компаньйон, одна з найяскравіших і найвідоміших порід собак. Далматини елегантні і охайні собаки, і на відміну від багатьох інших порід, від далматинів немає специфічного запаху "псини". Завдяки своєму унікальному забарвленню сплутати далматина з представниками іншої породи просто нереально. Популярність цим собакам приніс знаменитий діснеївський мультфільм, а потім і повнометражний художній фільм.

Людина, яка збирається завести вдома чотирилапого друга цієї породи, повинна знати, що далматини — досить активні собаки, які потребують великих навантажень довгих прогулянок на свіжому повітрі, тому, якщо ви не любитель тривалих прогулянок пішки на великі відстані, вам краще завести собаку іншої породи.

Історія породи далматин[ред. • ред. код]

Порода далматин має багатовікову історію і своїм корінням сягає в глиб віків. В різні часи їх називали по-різному: «Датський гончак», «Турецька собака», «Бенгальський Бракк», «Бенгальський Харрієр», «Тигрова собака», «Далматський Дог». В наші часи ця порода собак має назву «Далматин». Сучасну назву породі дав Томас Пеннант в 1771 році. У своїй праці Synopsis of Quadrupeds він описав цю породу собак як дуже незалежну і називав їх "Dalmatian", а в якості батьківщини цієї породи привів Далмацію.

Численні факти і дослідження вчених вказують на те, що далматин є дуже древньою породою собак. На території Австрії і Богемії в відкладеннях золи були знайдені останки так званої зольной (попелястої) собаки, що відносяться до кінця бронзової доби (2-3 тис. років до н. е.). Вся група попелястих собак, від якої веде свій початок група гончих, має однотипну структуру черепа. Не тільки череп, а й розміри тіла, висячі вуха і ряд інших ознак свідчать про те, що попелясті собаки стали родоначальниками таких порід, як бладгаунд, бракки, спанієлі. Однак череп далматина, на думку вчених, особливо схожий на череп древньої попелястої собаки.

Стародавні часи[ред. • ред. код]

У країнах Середземномор'я при розкопках, що відносяться до 4000-2000 років до н. е., були знайдені фігурки плямистих собак типу далматин. Зображення собак з таким рідкісним забарвленням зустрічаються з часів Стародавнього Єгипту. У Луврі знаходиться вапняковий рельєф, що відноситься до 2140—1780 років до н. е., на ньому зображена собака, яка має у забарвленні плями і дуже схожа на далматина.

Про таких собак згадує давньогрецький історик філософ і натураліст Ксенофонт (430—359 роки до н. е.). В своїх творах філософ зазначив, що благородні плямисті собаки є носіями «голубої крові», а собаки які мають однотонне чи неяскраве забарвлення «звичайні»[1].

Великий давньогрецький вчений Арістотель, у своїх наукових працях неодноразово згадує про білих з плямистим забарвленням мисливських собаках, що живуть в Індії, там відомі вони як «тигрові собаки». Так називали в ті часи (347—334 роки до н. е.) індійських аборигенних (корінних) собак, які використовувалися як мисливсько-травильні на великого хижака — тигра.

Археологічні дослідження в Греції дозволили побачити різноманітні картини, на яких, поряд з людьми, були зображені дуже схожі на сучасних далматинів, собаки. А це означає, що далматини існують вже кілька тисячоліть.

Добре збереглася фреска з Тиринфа з зображенням сцени полювання, де собаки із забарвленням далматина женуть дикого кабана. Ця фреска була зроблена в Греції в Мікенську епоху (1600—1100 роки до н. е.), зараз вона зберігається в Національному археологічному музею в Афінах.

Буддійська картина Нараки. Далматин зображений як пекельна істота.

Середньовіччя[ред. • ред. код]

«Пси Господні», як їх називали в Англії часів Кромвеля, були символами римської церкви. У Британському музеї зберігаються листівки, фрески з зображеннями далматинів.

Нараки - буддійська картина XVII століття (ткане полотно), зображує сім рівнів Джайн пекла. Собака дуже схожа на далматина зображена як пекельна істота, місцевий мешканець, який піддає різним мукам душі тих нещасних, кому судилося там опинитися (ліва панель зображує демо-бога і його тварин, що керують кожним пеклом).

«Мисливці на привалі», 1640 рік. Далматин, грейхаунд і спаніелі.

До 1540рр. ще не існувало таких порід як пойнтер, а перші короткошерсті лягаві зі стійкою, придатні для будь-якого полювання на птицю, з'явилися на початку XVI століття тільки в Іспанії - «Перро де Пунта», в той час далматин успішно використовувався в Італії, Австрії, на Балканах і інших країнах в якості подружейной собаки.

У Франції, до середини XVII століття, далматин брав участь в лицарських і королівських полюваннях на великого звіра. Це був зовсім інший тип далматина - сильна і витривала собака, здатна розвивати велику швидкість бігу. Порода називалася "Бенгальський Бракк" так як в той час в європейських країнах бракками називали тільки гончих собак. І тільки з 1670 року далматин у Франції став використовуватися як супроводжуючий дорожніх екіпажів і в якості охоронця від розбійників.

Англія як друга батьківщина далматинів[ред. • ред. код]

Далі породу прийняла і стала розвивати Англія. В 1540-1570 роки, в Англію завезли далматинів з материка, і перший час англійці називали їх італійської собакою. Англійський лікар Дж. Кейюс в 1570 році, писав своєму другові в Швейцарію, що в Англії з'явилася нова порода собак, білих з чорними плямами, завезена з Франції і називав її галльською. Добре відомо, що в 1665 році в Англії далматин вже використовувався в традиційній якості каретної собаки. Англійці тренували далматинів для супроводу екіпажів і регулярно влаштовували дорожні випробування.

Карета Mr. G.R. Sims's і його далматини (1902 рік).

Супровід кінних екіпажів, сила, витривалість і безстрашність зробили цих собак постійними супутниками англійської знаті. Далматини бігли під передньою віссю екіпажу і могли нарівні з кіньми долати великі відстані. А під час зупинок, віддані тварини ластились і розважаючи своїх господарів, не забували пильно охороняти їх спокій. При найменшій небезпеці відважно вступали в бій як з дикими тваринами, так і з лісовими розбійниками. Саме тому у "каретних собак" були куповані висячі вуха, які найбільше страждали під час бійок. Купірування вух у далматинів припинилося лише з 1860 року і заборонено з 1895 року Кеннел-клубом Великої Британії.

В Англії далматин виконував різну роботу: полював як рушничний собака, брав участь в цькуванні биків, бігав разом з каретами, привертаючи увагу перехожих своєю яскравою зовнішністю, охороняв і захищав майно, служив компаньйоном мандрівникам, доставляв пошту, вантажі і охороняв дружин фермерів, які вирушали на ринок, розважав знать в салонах і виконував трюки в циганських балаганах. Крім того, що далматин виглядав красивіше інших собак, він був ще й розумним, чарівним компаньйоном з різнобічними здібностями.

Англійці любили далматинів, вони визначили породний тип і довели його майже до досконалості. Пізніше, вони написали стандарт породи, який став основою для стандарту породи в усьому світі. Англійці організували клуби для просування і охорони породи далматин. Згодом, супровід кінних екіпажів стало основним заняттям далматина. Так, порода далматин в Англії знайшла свою другу батьківщину і статус престижного відзнака вищої знаті.

Використання в періоди воєн[ред. • ред. код]

Тренування собак 89-ої піхотної дивізії США. Четверо навчених військових далматинів капітана John R. Durigg. США 1943 рік, табір Карсон, штат Колорадо.

У роки Другої світової війни, далматини в США - одна з чотирьох порід собак, які використовувалися воєнізованим корпусом К-9. Нарівні з представниками інших порід, далматини успішно несли вартову службу, охороняли військові та цивільні об'єкти, служили патрульними собаками.

У 1943 році 89-та піхотна дивізія США навчала далматинів доставляти пораненим воду, припаси і необхідні медикаменти (табір Карсон, штат Колорадо, на фото). Далматини успішно використовувалися як зв'язківці.

Розвиток породи у XX столітті[ред. • ред. код]

Протягом 70—80-х років, саме Чехословаччина була провідною країною в плані розвитку породи далматин. Поголів'я далматинів виведенних в республіці стійко розширювалося і відрізнялося високою якістю розведення породи. - Це підтверджувалося багаторічним великим успіхом на найвідомішіх міжнародніх виставках. Безумовно те покоління далматинів - це сама елегантність, вони стрункі, довгоногі, яскраві. Саме завдяки зусиллям Чехословацького Далматин-клубу, 25 річному величезному внеску в розвиток породи, Міжнародна Кінологічна Федерація нарешті прийняла до уваги невтрачені далматином мисливські якості, і з 1 липня 1994 року перевела їх в 6-у кваліфікацію групи "гончаки", чого вони, безумовно, заслуговують за їх витривалість і виняткове чуття.

Близькі родичі / родинні зв'язки[ред. • ред. код]

У 2008 роцi, в рамках проекту розпочатого Хорватським Міністерством Науки, були проведені генетичні дослідження групи автохтонних собак. Результати показали, що далматин та Істрійський гончак (англ. Istrian Shorthaired Hound, інші назви: Істрійський бракк, Істрійський пойнтер, Істарскій Гоніч) мають відносно низьку генетичну відстань:

Істрійський гончак сучасний тип

в обох породах ідентичний білковий обмін;
виявлено досить великий збіг фізіологічних рН значень сечової кислоти;
надзвичайно близька генетична формула кольору. Далматин має код «BB-CC-DD-EE-gg-swsw-TT», Істрійський гончак «bb-CC-dd-ee-gg-swsw-TT». Різниця полягає лише в спадкуванні певних факторів кольору, які можуть виникнути, коли далматин гомозиготний домінантний, а Істрійський гончак гомозиготний рецесивний.

За науковою логікою слід вважати істрійського гончака близьким родичем далматина. Обидві породи мають загального предка[2] в межах родовіду гончаків, який мав походження з території Балканського півострова.

Зв'язок між далматином і хортами[ред. • ред. код]

На початку 1980-х років, завдяки зусиллям відомого хорватського кінолога Шандор Хорват (Šandor Horvat), в Ораше були виявлені групи хортів. Жителі навколишніх сіл Ораше можуть пам'ятати цих собак, в народі їх називали як Старі Хорватські хорти (англ. Old Croatian Sighthound). Їх використовували на собачіх перегонах, організованих з нагоди приходу свята «Оccasion of parish feast». Крім того, ці собаки також використовувалися в полюванні, в першу чергу на зайця, якого вони помітивши зором, повинні наздогнати, зловити в бігу і піднести до господаря.

У другій половині 1980-х років, пара Старих Хорватських хортів були привезені в Загреб, і вивчені в Університеті Ветеринарної Медицини.[3] За своєю конституцією (статурою) ці собаки повністю відповідали поточному типу Англійського хорта (Грейхаунд), навіть вуха у формі «пелюстків троянди». Проте, вони були значно меньшими, пси в висоту 60-70 см, суки на 5-10 см коротше. Собаки були білого кольору, але слід зазначити, що виражені далматинські плями мали місце в цих собак. Спостерігається не лише пігментація окремих ділянок волосся, але покриття пігментних сегментів шкіри, найбільш поширені локалізації на голові, грудна клітка, корінь хвоста. Подальші дослідження були раптово зупинені в зв'язку з початком війни в Югославії.

В двадцяті роки XX століття полювання з хортами в колишній Югославії стало заборонено законом, собак які не були зареєстровані в розпліднику або клубi та не мали племінного реєстру, таких собак мисливці і місцеві ветеринари були змушені вбивати як мисливських наземних шкідників. Основна причина остаточного зникнення групи автохтонних (місцевих) хортів в цьому районі — Югославські Війни. Якщо якісь окремі Старі Хорватські хорти дожили до 1990-х років, вони загинули на мінних полях протягом війни. Там немає таких собак в цьому районі з 1995 року.

Роль далматинів у виведенні нових порід собак[ред. • ред. код]

В результаті схрещування далматина з іншими породами, були отримані наступні сучасні породи:

В основу курцхаара (англ. German Shorthaired Pointer) були покладені іспанський та англійський пойнтер, далматин, веймарські лягаві, німецькі мисливські гончі і німецька вижла. Схрещування велося не на основі екстер'єру, а по робочим ознаками.
У 1830 році була виведена нова порода собак, яка здатна атакувати биків набагато краще, ніж бульдог. В результаті схрещування староанглийського тер'єра (нині вимерла порода собак) з англійським бульдогом, з участю далматина була отримана нова порода - бультер'єр.
Австралійський скотар. Порода була виведена в 1870 році, в результаті схрещування собак таких порід: шотландські мраморно-блакитні коллі, далматин і динго.

Класичний тип далматина.

Далматин сучасного типу

Далматини розділені на два типи:

1) Лінія англійських далматинів. Це класичний тип породи далматин. - Ці собаки елегантні, легкі, стрункі, вісоконогі, вони більше схожі на гончакiв. Дуже активні, це собаки для спорту (аджиліті, курсінг).

2) Далматини скандинавського типу, або сучасний тип далматина. - Вони спокійні, і володіють урівноваженим характером, це собака-компаньйон. Це високі, досить грубі або перевантажені "догообразні" собаки. Мають потужний і міцний кістяк. За зовнішнім виглядом і характером вони більше нагадують німецьких догів.

Загальні параметри породи[ред. • ред. код]

Далматин — досить великий, сильний і витривалий собака, здатний долати великі відстані. Пропорції тіла досить гармонійні. Відношення довжини корпусу до висоти в загривку становить 10:9, довжина черепа і довжина морди 1:1.

Темперамент далматина дуже врівноважений, в більшості випадків це товариські й дружелюбні сангвініки, рідко бувають агресивними і небезпечними для спілкування з людьми.

У цієї породи собак є одна особливість, яка повинна бути визначальною у породі. Ніс у чорно-плямистих собак повинен бути завжди чорний, у коричнево-плямистих — завжди коричневий. Губи не повинні бути відвислим, бажана повна їх пігментація, хоча допускається і часткова. Щелепи сильні, з бездоганним ножницеподібним прикусом. Бажаний повний комплект з 42 зубів згідно із зубною формулою. Будь-яке відхилення від правильного прикусу вважається пороком, що не дозволяє використовувати собаку в племінному розведенні.

Очі[ред. • ред. код]

Очі у далматин мають темно-коричневий колір у чорно-плямистих собак і світло-коричневий у коричнево-плямистих. Допускається жовтувато-коричневі відтінки. Обведення повіки повинно бути суцільним, без розривів і плям. Повіка має прилягати до очного яблука.

Вуха[ред. • ред. код]

Вуха у собак цієї породи посаджені досить високо, середнього розміру, широкі біля основи, бажано плямисті, але можуть мати мармуровий малюнок, прилягають до щік. За формою кінців вуха можуть бути формі трикутника, що характерно для гончака, або закруглені.

Хвіст[ред. • ред. код]

Хвіст у далматина приблизно досягає скакального суглоба, в спокійному стані тримається вниз, в русі піднімається, але не повинен закручуватися і триматися вертикально. На хвості бажано наявність плям.

Рухи[ред. • ред. код]

Рухи далматина вільні, активні, з широким і довгим кроком. Якщо дивитися на собаку цієї породи ззаду, кінцівки повинні рухатися абсолютно паралельно, задні повинні ступати в слід передніх. Короткий, семенящий крок вважається неправильним.

Шерстний покрив[ред. • ред. код]

Вовна у далматин густа, коротка і жорстка, основне забарвлення біле, плями по білому тлу повинні бути чіткими, круглими (розмірами з двухрублевую монету), як можна більш рівномірно розподілені, але можуть зливатися один з одним. Як і будь-яка гладкошерста собака, линяє круглий рік. Далматин охайний, не має «псячого» запаху.

Ріст і маса[ред. • ред. код]

Висота в холці у псів становить приблизно 56-61 см, у сук 54-59 см. Маса тіла приблизно від 24 до 32 кг.

Відхилення[ред. • ред. код]

Будь-яке відхилення від стандарту породи може розцінюватися як недолік або порок, в залежності від ступеня вираженості. До дискваліфікуючий вад відносяться неправильний прикус, різнобарв'я очей, блакитні очі, глухота, наявність чорних та коричневих плям одночасно, плями, що не відповідають кольором мочки носа, не властиве породі агресивне чи боягузливе поведінку. У псів не повинно бути крипторхизму, обидва сім'янники повинні бути в наявності і повністю опускатися в мошонку. Для племінного розведення найкращі пси з пігментованою мошонкою.

uk.wikipedia.org

Далматин | Собакопедия вики | FANDOM powered by Wikia

Далматин — порода собак.

Собаки, имеющие в окрасе пятна и очень похожие на современных далматинов, были известны еще в древние времена,

например, археологические раскопки в Греции позволили увидеть разнообразные картины, на которых, наряду с людьми, были изображены очень похожие на современных далматинов, собаки. А это значит, что далматины существуют уже несколько тысячелетий. Далматины — достаточно активные собаки, требующие больших нагрузок и долгих прогулок на свежем воздухе.

Общие параметры породы Править

Далматин — достаточно крупная, сильная и выносливая собака, способная преодолевать большие расстояния. Пропорции тела весьма гармоничны. Отношение длины корпуса к высоте в холке составляет 10:9, длина черепа и длина морды 1:1.Темперамент далматина очень уравновешенный

У этой породы собак имеется одна особенность, которая должна быть определяющей в породе. Нос у чёрно-пятнистых собак должен быть всегда чёрный, у коричнево-пятнистых — всегда коричневый. Губы не должны быть отвисшими, желательна полная их пигментация, хотя допускается и частичная. Челюсти сильные, с безупречным ножницеобразным прикусом. Желателен полный комплект из 42 зубов в соответствии с зубной формулой. Любое отклонение от правильного прикуса считается пороком, не позволяющим использовать собаку в племенном разведении.

Порода далматин имеет прекрасную на ощупь, контрастную шерсть. Базовый цвет далматина – белый, на котором расположены черные или темно-коричневые пятнышки размером с пятикопеечную монету с четким и равномерным распределением по всему телу. Собаки с темно-коричневыми пятнами встречаются более редко. На лапах, голове и на хвосте у далматинов обычно пятна немного меньшего размера, а уши могут быть немного пятнистей или совсем черными.

Высота в холке кобелей варьируется от 55 до 62 см, сук – от 53 - 58 см. Вес взрослого кобеля может достигать 28 кг, а сук - 25 кг.

Далматинцы, у которых пятна пересекаются друг с другом, не могут быть допущены на выставку, но это не мешает им быть отличными любимцами и спутниками людей.

Далматины рождаются чисто белыми, а пятна начинают появляться по мере роста собаки. Исключением может быть, когда они рождаются с парой черных или коричневых волосков.

Далматинец - чистая собака практически без запаха, имеет грязеотталкивающую, короткую шерсть. Возможна ситуация, когда далматин поваляется в грязи, а через полчаса станет вновь белоснежным и блестящим.

Любое отклонение от стандарта породы может расцениваться как недостаток или порок, в зависимости от степени выраженности. К дисквалифицирующим порокам относятся неправильный прикус, разноцветие глаз, голубые глаза (кстати, в США разноцветные и голубые глаза не являются браком), глухота, наличие чёрных и коричневых пятен одновременно, пятна, не соответствующие цвету мочки носа, не свойственное породе агрессивное или трусливое поведение.

Далматины поражают своей природной выносливостью и энергичностью. Это аристократическая, гордая собака с джентельменскими повадками. Обычно они прекрасно дружат с другими животными, а так же особенно любят лошадей. Далматин обладает мягким и живым характером, а так же он очень смышлен.

Далматин – компанейская порода собак и нуждается в постоянном общении с людьми, поэтому их не в коем случаи не можно оставлять одних на протяжении длинного периода времени. Если этим пренебрегать, то далматин начнет страдать, используя для своего развлечения все, что плохо лежит в Вашем доме, вследствие чего может испортить Ваше имущество. В некоторых случаях они могут стать даже слегка агрессивными. Далматин из тех пород собак, которые не подходят для содержания на улице: в буде на цепи или в вольере.

Далматины очень активны и неусидчивы, поэтому их внимание может быть слегка рассеянным. Иногда это может показаться упрямством и нежеланием учиться. Но это вовсе не означает, что у собаки нехватка интеллекта (как раз совсем наоборот) или они не предназначены быть воспитанными и послушными собаками, просто к ним нужно относится с особым подходом. Они могут быть довольно упрямыми, и вам придется быть последовательными и настойчивыми в воспитании этих собак. Взрослый и воспитанный далматин неоднократно докажет Вам что он очень смышлен и находчив.

Так же не рекомендуется спускать с поводка далматина, если он у Вас еще не приучен или слишком мал, так как у них в крови заложена охота к долгим пробежкам – путешествиям и в некоторых случаях он может делать это сутками.

Порода далматин является истинным другом и любимцем детей. Он всегда к ним приветлив и всегда готов к забавной игре с ними. К детям у этой породы проявляется особая любовь.

ru.dog.wikia.com

далматинцы: история происхождения, внешний вид, характер.

Далматинец – это порода собак, которая покоряет с первого взгляда своей необычной расцветкой.

Белоснежные животные, словно «заляпаны» черными пятнами, которые располагаются хаотично.

Эти неугомонные и веселые собаки подходят для содержания в частном доме или квартире.

Храбрый и величественный далматинец станет отличным защитником любимого хозяина.

История породы

На Балканском полуострове есть провинция с красивым названием Далмация. Именно она считается родиной представителей вышеуказанной породы. Официальная история далматинцев насчитывает примерно 700 лет. Кстати, некоторые эксперты готовы поспорить с утверждением о Далмации. Они предполагают, что далматинцев нужно считать выходцами из Индии. Но это лишь предположения.

Более 20 лет назад историческая область Далмация была официально признана родиной этих собак. Предками пятнистых далматинцев называют истрийского пойнтера и мраморного дога.

Однако многочисленные исследователи считают далматинцев древнеегипетской породой, поскольку на саркофагах находили изображения очень похожих собак. Далматинцы как будто окружены настоящей завесой тайны.

В 19 веке эта порода собак пользовалась особенной популярностью на территории Англии. Там далматинцев использовали в качестве охотничьей и пастушьей собаки, а также для сопровождения карет.

До официального утверждения стандарта породы в 1890 году далматинцев скрещивали с белыми терьерами, пойнтерами и борзыми.

Таким образом, заводчики пытались приспособить далматинцев под свои конкретные цели. После 1955 года далматинцы были признаны собаками-компаньонами.

Стоит отметить, что на российской территории далматинцы стали особенно популярными в конце 20 века.

Видео: особенности

Вид и отличительные черты

Далматинцы – это довольно крупные и сильные собаки. Высота взрослой особи в холке может достигать 60 см. Что касается веса далматинца, то он колеблется от 22 до 24 кг. Представителей данной породы никак нельзя назвать долгожителями. Средняя продолжительность жизни составляет 11-12 лет. В лучшем случае далматинец может прожить до 14 лет, но не более того.

Собаки этой хорватской породы имеют весьма гармоничное телосложение. Они красиво и грациозно передвигаются. Согласно установленному стандарту далматинцы имеют определенные внешние признаки:

Мощная и ровная спина с характерной, выраженной челкой;
Крепкое туловище округлой формы;
Глубокая и объемная грудная клетка;
Голова с широкой черепной частью;
Удлиненная, острая морда;
Прижатые к голове и высоко поставленные уши;
Мускулистые длинные конечности;
Широко расставленные глаза округлой формы с сухими веками. Цвет глаз – от светло-карего до черного;
Мощная пасть с ножницеобразным прикусом;
Короткая, гладкая, жесткая и блестящая шерсть без подшерстка.

Что касается окраса, то далматинцы могут иметь отметины темно-каштанового или черного цвета на белоснежной шерсти.

Зачастую диаметр пятен достигает 3 см. Но у породистых собак они ни в коем случае не должны сливаться. Пятна всегда образовывают красивый и четкий рисунок.

Немногим известно, что щенки далматинца рождаются кипельно белыми. Пятна появляются примерно через 15-16 дней после рождения. Линяют далматинцы круглогодично. Поэтому им требуется частое вычесывание.

Характер хорватской породы

Воспитанные и дружелюбные далматинцы очень умны. Представители породы легко поддаются дрессировке и понимают человека буквально с полуслова. Но жизнерадостные и коммуникабельные хорватские собаки не такие простые, как может померещиться с первого взгляда.

Далматинцы не терпят фамильярного отношения к себе и хорошо запоминают обидчиков в лицо. Злопамятность – это одна из главных черт их характера. Но при хорошем к себе отношении эти собаки обожают своих хозяев и игры с детьми на свежем воздухе.

Не следует заводить далматинца, если вы не готовы к длительным и активным прогулкам. Представители этой породы не любят долго находиться в помещении и не представляют свою жизнь без прогулок.

Несмотря на небывалую активность и темпераментность, далматинцы не очень-то любят подавать голос. Так что услышать их лай не так-то просто.

Но это не мешает «молчунам» прекрасно справляться со своими охранными функциями. Далматинец – это отличный компаньон, который будет везде сопровождать своего любимого хозяина.

Если говорить об общении далматинцев с другими домашними животными, то проблем обычно не возникает. Напряженная ситуация может сложиться при проживании двух самцов доминирующего типа на одной территории. А вот врожденная настороженность к незнакомым людям у далматинцев отсутствует. С новыми людьми эти собаки просто ведут себя крайне сдержанно.

Заботливые далматинцы – это отличные няньки для малышей. Они будут яростно защищать детей, если это потребуется. Назвать мягким характер представителей хорватской породы уж точно не получится. Далматинцы всегда стремятся к лидерству на территории своего проживания. Поэтому человек должен современно дать понять собаке, что он будет хозяином. В противном случае наглого поведения пса избежать не получится. Держать свободолюбивых далматинцев в вольере категорически запрещается.

Изучайте описание породы маламута. Какие характерные черты питомца?

Хорошие советы, здесь вы узнаете описание породы бесенджи.

Видео: атлет, которому необходимо движение

tvoipitomec.com

Все о животных - Далматин

Фильм «101 далматинец» сделал эту породу собак очень популярной во всем мире, потому что необычный окрас и показанный в кинематографе характер располагал собаководов к этому чудному приобретению. Но далматинец - порода собак не из тех, которые добры без причины, они имеют довольно сложный характер

История возникновения породы далматин

Далматины известны издревле, даже невозможно точно сказать возраст этой породы. Первые изображения пятнистых собак нашли еще в наследии Древнего Египта. По предположениям оттуда порода далматинец попала в Грецию, Турцию и другие страны Ближнего Востока. Уже оттуда с бойкими и вездесущими купцами далматины попали в Европу. Естественно, чистота породы египетских собак не сохранилась ввиду того, что сами владельцы любили скрещивать разные породы для выведения идеальной. Около 300 лет назад далматины стали известны как каретные собаки. В городе они бежали впереди карет и прокладывали им путь сквозь толпу, а в лесах и в степях далматинец - порода собак, которая охраняла экипаж от диких зверей и разбойников.

Далматин фото

Особенности далматинов

Самой главной и яркой особенностью далматинцев считаются пятна. При этом щенки у них рождаются абсолютно белые. Пятна появляются во время взросления. Если далматинцу заглянуть не нёбо, пятна можно увидеть и там. Считается, что нос пса должен строго по цвету пятен. Если они черные, то и нос должен быть черным, если они коричневые, то соответственно и нос коричневый. Отличаются игривостью и огромной активностью. Отдельные особи могут быть агрессивными, поэтому далматинец - порода, дрессировку и воспитание которой лучше не откладывать на потом.

Размер

Рост далматина: 56-62 см для кобелей и 54-60 см для сук.

Вес далматинов: 27-32 кг для кобелей и 24-29 кг для сук.

Порода далматинец живет около 10-12 лет.

Довольные высокие собаки с длинными ногами, хорошо приспособленными к бегу. Имеют красивые коричневые глаза оттенков от светлого к темному, иногда попадаются голубоглазые. Ушки вислые, тоже пятнистые, прилегают к щекам. Далматин - порода собак с прямым хвостом, но он может в поднятом состоянии завернуться и достигнуть так называемого скакательного сустава. Шерсть у этих собак короткая и густая, но жесткая.

Характер далматина

Общий характер породы характеризуется как сложный, но с ним можно справится даже начинающему собаководу-любителю. Стоит учитывать, что селекционеры так часто скрещивали разные породы с далматинцем, что характер каждой отдельной особи индивидуален. В целом они хорошие сторожи, но не кусаются, если не спровоцировать. Далматинец - порода очень активная, они требуют больших физических нагрузок. Пес должен участвовать в жизни семьи, но четко понимать, что хозяин не он. Немного мстительный, что проявится в порче мебели. Хозяина очень любит. Пусть не станет неожиданностью, что при приходе домой на руках неожиданно может оказаться 25 килограммов счастья, виляющие хвостом и облизывающие лицо.

Уход за собакой породы далматин, особенности

дрессировки

Далматинец - порода собак, которая отличается чистоплотностью, так что купать их рекомендуется не чаще, чем раз в три месяца. Особенное внимание нужно уделять обрезке когтей, потому что запустить это дело опасно. Не обрезанные когти врастают в кожу питомца и могут вызвать воспалительные процессы. Также ни в коем случае нельзя мочить уши. Если туда попала вода, нужно срочно протирать их сухой ватой или бинтом. Чистить их не надо, если только нет неприятного запаха из ушных раковин. Чесать желательно чаще из-за круглогодичной линьки. Она не интенсивная, но лучше оставлять шерсть на щетке, а не на мебели и коврах.

Далматинец фото собак

Далматин - порода собак, которая нуждается в дрессировке, которая должна быть интенсивной и постоянной. Активные упражнения на выполнение заданий надо чередовать с простым бегом, который далматины очень любят. Они могут в течение нескольких часов бежать рядом с велосипедистом на приличной скорости. Кормить пса нужно два раза в день натуральным, но сбалансированным кормом. Рацион лучше составить вместе с ветеринаром, так как эти собаки склонны к аллергии.

Далматинец - фото собаки можно посмотреть еще здесь

animalls.ru